22 листопада – четверта субота місяця – є Днем пам’яті жертв голодоморів.
У цей день Україна і світ вшановують вбитих голодом під час геноциду 1932 –
1933 років.
На їх вшанування о 16.00 оголошується Національна хвилина
мовчання в пам’ять жертв Голодомору, після якої розпочинається
Акція «Запали свічку пам’яті».
У Києві заходи розпочнуться 22.11 о 14:30 жалобною ходою від станції
метро Арсенальна до Національного меморіалу Голодомору, де о 15:30 пройде
панахида за участі традиційних українських церков, Президента України, членів
Уряду, громадськості.
На вшанування пам’яті усіх загиблих в роки Голодомору в Україні запалюють
свічки. Свічки запалюють біля меморіалів і пам’ятників жертвам Голодомору, на
центральних площах і вулицях населених пунктів, а також на підвіконнях осель.
Національні пам’ятні заходи пройдуть під гаслом "Голодом вбивали
нашу свободу. Не підкорені у 33-му – непереможні сьогодні!"
Голодомор –
масовий штучно організований голод, влаштований комуністичним режимом
шляхом насильного вилучення продовольчих запасів в селян, яке поєднувалось із
широкими репресіями проти різних верств населення. Голодом було вбито мільйони
людських життів. Страшні обставини злочину унеможливлюють встановлення точної
кількості смертей невинних людей та вичерпного поіменного списку жертв. За
підрахунками, проведеними Інститутом демографії та соціальних досліджень НАН
України, в Україні внаслідок Голодомору 1932 – 1933 років загинуло 3 млн.
941 тис. осіб. Непрямі втрати (дефіцит народжень) внаслідок
Голодомору в Україні в 1932–1934 роках досягають 1 млн. 122 тис.
осіб.
Опір
геноциду
Комуністичний
режим розглядав українську культурну еліту та економічно незалежне і
національно свідоме селянство як реальну загрозу свого існування. Тому від
самих початків становлення радянської влади спрямовував проти них спеціальну
репресивну політику.
Перехід
наприкінці 1920-их років до форсованої індустріалізації та суцільної
колективізації викликав невдоволення населення в різних регіонах
СРСР. Найбільш активний спротив проявився в Україні, що мала досвід
власної державності у 1917–1921 рр. Центром опору більшовицькій політиці
стало українське село.
У
1930 році в Україні відбулось понад 4 тис. масових протестних виступів у яких
взяли участь за оцінками дослідників біля 1,2 млн. осіб. Виступи були
стихійними та розрізненими, їх порівняно швидко придушували добре озброєні і
підготовлені війська, але масштаб опору змусив призупинити колективізацію.
Хлібозаготівельна
кампанія 1931 року та голод, який охопив Україну весною 1932 року, загострив
антикомуністичні настрої в українському суспільстві. За перші 7 місяців 1932
року органи ҐПУ (главное политическое управление) зафіксували
в УССР понад 900 масових протестних виступів, що становило понад 56 % усіх
антивладних виступів в СССР за цей час. У першій половині 1932 р. з
колгоспів в Україні вийшли 41 200 селянських господарств. Незважаючи на
тиск партійних і державних органів, біля 500 сільських рад в Україні
відмовлялись приймати нереальні плани хлібозаготівель.
І в
1932, і в 1933 роках у різних регіонах України режим змушений був придушувати
масові виступи – «волинки» – які ставали відчайдушними спробами доведених до
межі голоду українських селян не стільки відстояти свої права, як просто
вижити. Голодуючі селяни опиралися вивезенню хліба в рахунок заготівель,
нападали на зерносховища, комори спиртзаводів чи винокурень, де зберігалось,
часто просто під відкритим небом, відібране у селян зерно. Водночас, серед
колгоспного селянства у 1932 році набув поширення такий метод протесту як
невихід на роботу. В обстежених ҐПУ 150 колгоспах, де відбувалися виходи з колективів,
не виходило на роботу від 30 до 70 % колгоспників.
З
посиленням хлібозаготівельного свавілля та викликаного ним голоду, почастішали
терористичні акти, вчинені селянами. За оцінками дослідників, у 1932 р. в
українському селі було здійснено понад 1000 актів збройного спротиву режиму.
Цей
стихійний спротив і став основою звинувачень в наявної антикомуністичного
підпілля і підготовки на весну 1933 року повстання в Україні, які були
використані окупаційною владою як виправдання вбивства голодом.
Врешті
вияви збройного чи мирного протесту селян було придушено жорстокою репресивною
машиною. Організований комуністичним режимом Голодомор став геноцидом, що
завдав непоправних втрат українському народу, наслідки яких відчутні до
сьогодні.
З методичних матеріалів Українського
інституту національної пам’яті ДО 81 РОКОВИН ГОЛОДОМОРУ пам’яті тих, хто чинив
спротив геноциду
